Як долати перешкоди і перемагати: історії українських паралімпійців
Українські паралімпійці демонструють надзвичайні результати і змушують всіх нас пишатися ними. На останній літній Паралімпіаді, що відбулася в Ріо-де-Жанейро у 2016-му році, збірна України здобула 41 золоту, 37 срібних і 39 бронзових медалей і посіла третє місце у загальному заліку. Після таких досягнень неможливо повірити, що існують непереборні перешкоди.
П’ять паралімпійців — Марина Піддубна, Віктор Дідух, Надія Дьолог, Сергій Ємельянов і Марина Литовченко поділилися з Mixsport, як спорт змінив їхнє життя, з якими труднощами і стереотипами їм доводиться зустрічатися і завдяки чому можна долати будь-які перешкоди і ставати чемпіонами.
Марина Піддубна
Марина Піддубна — призерка Паралімпійських ігор з плавання, багаторазова чемпіонка та призерка чемпіонатів світу та Європи. Заслужений майстер спорту. Тотально незряча спортсменка. Займається плаванням в Харківському регіональному центрі «Інваспорт».
Про початок спортивного шляху
В дитинстві дуже хотіла навчитися плавати. Потім дізналася, що в моїй школі є гурток з плавання і, звісно, я туди записалася. Тренер побачила в мені потенціал і запропонувала спробувати займатися спортом професійно.
Про важливість спорту
Спорт — це моє життя. Він для мене значить дуже багато, бо завдяки йому я маю друзів — не тільки в нашій українській команді, але й з інших країн. Навіть хлопця свого зустріла завдяки плаванню. Також отримала велику впевненість в собі. А якщо ти впевнений в собі, то будь-які труднощі тобі під силу.
Про труднощі
Найважче — суміщати спорт з іншими сферами життя, наприклад, навчанням, і при цьому зберігати у всьому баланс.
Про найважливіше досягнення
Найважливіша нагорода для мене — золота медаль зі світовим рекордом на дистанції 50 м вільним стилем, яку я здобула в 2018-му році на чемпіонаті Європи в Дубліні. Незважаючи на всю попередню роботу, такий неймовірний результат був для мене несподіваним, а емоції, які я пережила — абсолютно карколомними!
Про спортивну мету
Хочу досягти свого кращого результату. Побачити максимум, на який я здатна.
Про стереотипи щодо людей з інвалідністю
Стикатися зі стереотипами доводиться щодня. Найбільше дратує те, що чомусь люди думають, що ми жахливо безпорадні та несамостійні, що ми живемо в якомусь окремому світі, а єдина наша мрія — стати здоровими. Але ж це абсолютно не так. Ми різні, але всі ми — рівні! Рівні у своїх правах.
Про інклюзивний спорт в Україні
Інклюзивний спорт в нашій країні розвинений досить добре, але йому катастрофічно не вистачає уваги. Хоча зараз ситуація все ж краща, ніж років п'ять тому. Тим не менш, складається враження, що паралімпійський рух більше сприймають як хобі, ніж серйозний професійний спорт — спорт вищих досягнень. Це дуже прикро, адже ми вкладаємо ні на дещицю менше сил і завзяття, ніж здорові спортсмени.
Про те, як не здаватися, долати труднощі і перемагати
Потрібно просто усвідомити, що немає нічого неможливого. Якщо ти реально хочеш чогось досягти, почати чимось займатися або спробувати себе в чомусь новому, то дві найголовніших перешкоди, з якими люди зазвичай стикаються, — це лінощі й страх. Та чим більше людина вчиться з ними боротися, чим більше ресурсів відкриває в собі, тим легше і щасливіше вона себе почуває.
Віктор Дідух
Віктор Дідух — чемпіон Паралімпійських ігор з настільного тенісу (командне золото), багаторазовий чемпіон та призер чемпіонатів світу та Європи. Заслужений майстер спорту. Має ураження опорно-рухового апарату, ампутацію ноги внаслідок перенесеного онкозахворювання. Займається настільним тенісом у Львівському регіональному центрі «Інваспорт».
Про початок спортивного шляху
Почав займатися спортом в 5 років. Батько привів мене у настільний теніс і був моїм першим тренером.
Про те, яку роль спорт відіграє у житті
Важко сказати, що спорт подарував мені. Адже це — мій стиль життя, моя робота і моє хобі, тобто, моє все.
Про труднощі
Найбільші складнощі виникають, коли не можу змушувати себе працювати, а розумію, що треба.
Про найважливіше досягнення
Моя найбільша перемога — золота медаль на Паралімпійських іграх в Ріо-де-Жанейро. А найбільшим досягненням вважаю будівництво спортивної бази для настільного тенісу, де я залучаю до тренувань діток, у тому числі з інвалідністю.
Про спортивну мету
Моя мета — виграти хоча б ще одну медаль на Паралімпійських іграх в Токіо. І хотілося, щоб діти, мої вихованці, досягли висот у спорті.
Про стереотипи щодо людей з інвалідністю
Зі стереотипами майже не стикався. Часто люди показують, що співчувають, і в такі моменти ці люди мене нервують.
Про інклюзивний спорт в Україні
В Україні високий рівень паранастільного тенісу. Про це свідчать золоті медалі на чемпіонатах Європи, світу і Паралімпійських іграх. А також те, що ми виступаємо разом зі здоровими спортсменами і посідаємо перші місця в рейтингу.
Про те, як не здаватися, долати труднощі і перемагати
Займайтеся спортом, грайте і вигравайте, але не в мене (усміхається).
Надія Дьолог
Надія Дьолог — багаторазова переможниця чемпіонатів світу та Європи з фехтування. Майстер спорту міжнародного класу. Спортсменка має ураження опорно-рухового апарату, пересувається у візку. Займається фехтуванням на візках у Закарпатському регіональному центрі «Інваспорт».
Про початок спортивного шляху
Знайомство зі спортом у мене відбулось у Закарпатському «Інваспорт». Мені запропонували поїхати до Криму на рекреаційний табір. Тут все почалось, я багато чого побачила, навчилась, а найголовніше — зрозуміла, що я можу жити, працювати та бути самостійною. Ніхто цього мені не розказував в селі Тарасівка, Тячівського району. Всі сиділи і шепотіли, що життя в мене не буде. Все, що мені пророкували — це існування. Але у мене була можливість мріяти. І настав час, коли мрії почали здійснюватися. Переїхала до Ужгороду, вступила до університету і паралельно тренувалась.
Про важливість спорту
Спорт приніс у моє життя багато цікавих знайомств, подорожі до різних країн. Важливо пам’ятати, що спорт зміцнює здоров’я, загартовує характер, вчить дисципліні, розвиває необхідні навички: швидкість, спритність, реакція, координація, витривалість, терплячість і сила.
Мені регулярні тренування дають можливість бути самостійною. Якщо у тебе сильні руки, то ти можеш багато чого робити самостійно, до прикладу, долати довгі дистанції, спускатись та підніматись сходинками, долати бордюри, якщо немає пониження… жити активним життям.
Про труднощі
Інвалідний візок потребує безбар’єрного середовища. На жаль, наразі існує багато бар’єрів, які треба долати. Тому, весь свій вільний час від тренувань присвячую моніторингу міста, в якому живу. Мрію, щоб кожна людина почувала себе комфортно в Ужгороді. Безбар’єрне середовище дуже важливе для кожної людини, насамперед, якщо у тебе є інвалідність.
Про найважливіше досягнення
На початку спортивної кар’єри для мене найбільшим бажанням було і є пройтись сходинками, якими мріє пройти кожен спортсмен: чемпіонство України, чемпіонство Європи, чемпіонство світу та Паралімпійські Ігри. І ось настає та мить, коли наполеглива праця дає результат, і ти піднімаєшся на сходинку вище. В цей момент мені хочеться кричати на весь світ: «Я змогла, я це зробила»!
Про спортивну мету
Найголовніша ціль — це, звичайно, Паралімпійські ігри. Я ставлю перед собою цілі на день, тиждень, місяць, рік. Так я чітко розумію, в якому напрямку мені рухатись.
Про стереотипи щодо людей з інвалідністю
Стереотипи є частиною життя кожної людини. Найчастіше мені доводиться стикатись з реакцією діток, коли вони показують пальцем і з великими зацікавленими очима питають маму чи тата, що не так, чому всі ходять, а «тьотя» їде?! І зазвичай не допитливість дітей привертає увагу, а відповідь батьків: «Це ІНВАЛІД, не показуй пальцем». Є лише поодинокі випадки, коли батьки нормально пояснюють дитині, задовільнивши її допитливість.
Про паралімпійський спорт в Україні
Розвиток паралімпійського спорту ми спостерігаємо кожного року. З власного досвіду можу судити з кількості людей, які беруть участь у чемпіонатах України.
Про те, як не здаватися, долати труднощі і перемагати
Мені говорили, що після падіння з черешні я жити не буду — я жива. Потім говорили, що сидіти не зможу. Мені говорили, що я не зможу прожити без сторонньої допомоги — я живу. Говорили, що я не зможу навчатися в університеті: «Ти кожного дня хочеш ходити на пари? Це ж важко…». А я провчилась п’ять курсів на стаціонарі в УжНУ. Говорили, що у мене занадто складна травма хребта, щоб займатись фехтуванням. Говорили, що я не зможу досягти нічогісінько в цьому виді спорту — я змогла!
Варто пам’ятати: Бог творить дива, якщо вірити і кожного дня робити крок до своєї мети. Тож вірте в себе!
Сергій Ємельянов
Сергій Ємельянов — чемпіон Паралімпійських ігор з параканое, багаторазовий чемпіон світу та Європи. Заслужений майстер спорту України. Спортсмен має ураження опорно-рухового апарату, ампутацію ноги. Займається параканое у Волинському регіональному центрі «Інваспорт».
Про початок спортивного шляху
Займаюся спортом з 6-ти років, відколи батьки відвели мене на спортивну гімнастику. Потім пробував дуже багато видів спорту, і ось я знайшов свій.
Про те, яку роль спорт відіграє у житті
Спорт приніс в моє життя радість тренувань, що мені подобаються. Як казав Конфуцій: «Вибери собі роботу до душі, і тобі не доведеться працювати жодного дня у своєму житті». Коли ти займаєшся спортом, ти виплескуєш свої емоції, тому спорт допомагає мені бути фізично та морально стабільним.
Про труднощі
Труднощі — це коли не поважають права людей з інвалідністю.
Про найважливіше досягнення
Моя найвища нагорода — це перемога на Паралімпійських іграх. Вважаю, що кожен спортсмен мріє про таку нагороду. Найкраще досягнення — це моя донька, яку я дуже люблю і пишаюся нею!
Про спортивну мету
Моя мета — популяризація паралімпійського спорту, аби всі бачили, що паралімпійці можуть робити те, чого не хочуть робити звичайні люди, і мотивувалися. Паралімпійці мотивують людей. Дуже багато моїх знайомих казали: «Якби не паралімпійці, ми б сиділи вдома та наїдали боки. Та коли ми бачимо, як ви тренуєтеся, це для нас стає великою мотивацією».
Про стереотипи щодо людей з інвалідністю
Звичайні люди думають, що люди з «необмеженими» можливостями не можуть бути гарно одягнені, доглянуті, їздити на хорошому авто, спілкуватись на рівних. Як кажуть: «Сьогодні ти здоровий, а завтра вже людина з інвалідністю...». Від такого ніхто не застрахований, тому дуже важливо спілкуватись з нами, як зі звичайними людьми!
Про інклюзивний спорт в Україні
Оцінюю рівень нашого інклюзивного спорту дуже позитивно, але є ще куди розвиватись та йти у правильному напрямку. Багато зроблено, робиться та ще багато необхідно зробити!
Як не здаватися, долати труднощі і перемагати
Треба ставити цілі та йти до них. За кожною чорною смугою буде біла. Пам'ятайте, що життя — це безцінний дар і не потрібно його марнувати.
Марина Литовченко
Марина Литовченко — багаторазова чемпіонка і призерка світу та Європи з настільного тенісу, бронзова призерка Паралімпійських ігор-2016 року. Майстер спорту міжнародного класу. Спортсменка має ураження опорно-рухового апарату, ураження рук та ніг. Займається настільним тенісом у Харківському регіональному центрі «Інваспорт».
Про початок спортивного шляху
Зараз спорт в моєму житті — один із пріоритетів. Але якщо повернутися десь на 10 років назад, то тоді я думала, що нам зі спортом не по дорозі. Вважала, що моя інвалідність не дозволить професійно розвиватися у спорті.
З настільним тенісом я познайомилася ще в школі, але не надавала йому великого значення, бо в пріоритеті було отримання освіти. Вступивши до університету, я почала активно займатися спортом, так як з'явився зал і, відповідно, стабільний графік тренувань. Кайф був, коли я бачила, що у мене виходить і я росту як професіонал. Хотілося більше тренуватися і мати високі досягнення.
Про важливість спорту
Кожен день — це можливість змінити себе і навчитися чомусь новому або ж розвинути професійні здібності. Спорт навчив мене терплячості, працьовитості й боротьбі. Адже, щоб досягти певного результату, потрібно багато роботи і зусиль над собою. Буває, мені здається, що я не можу або мені складно. Але спорт навчив не нити, а навпаки, робити те, що складніше. Спорт подарував мені життя, яким я сьогодні живу і яке так люблю.
Спорт — це моє життя, а всі труднощі — це лише гарна можливість не зупинятися і йти далі.
Про труднощі
Для кожної людини поняття «труднощі» сприймається по-різному. Для когось труднощі — це розрив стосунків або сварка з кимось, для іншого — це неможливість вийти з будинку, так як відсутній ліфт або пандус. Для себе я можу сказати лиш те, що прокидаючись кожного ранку, хочу знати, що я можу бути чимось корисною. Складно мотивувати себе і мати бойовий дух кожен день, але я над цим працюю. Кожна праця заохочується, рано чи пізно.
Про найважливіші перемоги
Можу лише сказати, що я вдячна всім своїм поразкам — вони роблять мене сильнішою. І вдячна перемогам — вони показують мені, що завдяки праці можна багато чого досягти.
Про спортивну мету
Для кожного спортсмена найважливіша мета — це не тільки потрапити на Паралімпійські ігри, але і показати високий результат, стати чемпіоном. Зараз я роблю все можливе, щоб стати першою і найкращою.
Про стереотипи щодо людей з інвалідністю
Наразі я не часто стикаюся зі стереотипами. Мене оточують люди, які сприймають мене такою, яка я є, завжди готові допомогти, але лише тоді, коли попрошу. Від сторонніх людей, звичайно, відчувається стереотипне ставлення. Наприклад, у Харкові є кафе «Сніг на голову», де працюють люди з ментальними порушеннями. Вони хотіли побудувати літній майданчик у дворику, щоб кожен мешканець міста міг відвідати кафе. Але сусіди збунтувалися і сказали, що вони не хочуть, аби під їхніми вікнами перебували люди з інвалідністю.
Про інклюзивний спорт в Україні
Інклюзивний спорт в Україні особливо не розвинений. На жаль, дуже мало спортивних приміщень, доступних для людей з інвалідністю. А якщо є, то ціни недоступні для таких людей. Наприклад, у Харкові ці заклади можна порахувати на пальцях. Серед позитивного можу виділити, що інклюзивний спорт може гарно вплинути як на людей з інвалідністю, так і без. Я особисто проводила інклюзивні заходи і результат мене тішив. Я б дуже хотіла, щоб інклюзивний спорт не тільки розвивався, але і створювали спортивні приміщення, доступні для людей з інвалідністю та без.
Про те, як не здаватися, долати труднощі і перемагати
Вірте в себе і пам'ятайте, що неможливо перемогти людину, яка не здається.
Для статті використані фото Національного комітету спорту інвалідів України.
Дякуємо за допомогу в підготовці матеріалу Наталії Гарач, керівниці прес-служби Національного комітету спорту інвалідів України.
Джерело: https://mixsport.pro/ua/blog/ak-dolati-pereskodi-i-peremagati-istorii-ukrainskih-paralimpijciv1
